Ось і завершилася наша робота над темою "Історія витинанки в Україні". Пропонуємо вашій увазі наші наробки!
Приблизно в XVI ст. в ужиток входять так звані кустодії, які можна вважати своєрідними
прототипами українських витинанок.
Це були невеличкі шматочки білого паперу, краї яких ажурно Витяті ножицями. Саме вони прийшли на зміну
шкіряним і металевим підкладкам під сургучеві й воскові печатки,
призначення яких — оздоблювати і оберігати печатки від механічного пошкодження.
Паперові підкладки виходили за краї печатки на кілька сантиметрів, і ним полям надавали ножицями форми квадрата,
ромбу, квітки, зірки, розетки. У Центральному історичному архіві України
та у Львівському державному історичному
архіві збереглися на актах зразки паперових кустодіїв ХVІ-ХІХ ст. Проте уже в другій половині XIX ст. витяті кустодїї
на документах виходять з ужитку.
В Україні ж зажили слави народні паперові прикраси, з'явившись десь у
середині XIX ст. У селах вони стали чи не основним оздобленням інтер'єру світлиці: мережками з
паперу прикрашали полички, сволоки, стіни, горщики для квітів. Якщо раніше хати
топилися «по-чорному», то тепер селяни швидко відчули естетичне задоволення від «чистої» хати, яку білили, мазали.
Саме з того ж таки естетичного потягу виникла потреба в оздобленні паперовим декором.
Перші українські витинанки — це прості прикраси, вирізані з кольорового паперу. Вони мали чіткі,
суто графічні форми. Найпростішим способом — із паперу, складеного навпіл, — вирізали
дерева, вази, птахів, а з паперу, складеного у декілька разів, — хороводи.
Захоплювалися витинанням найчастіше дівчата й жінки, працюючи ножицями без попереднього малюнка.
До певного часу на Поділлі паперові витинанки як декор співіснували з настінним малюванням,
доповнюючи один одного, однак із часом зовсім витіснили його, хоча збереглися у
витинанках мотиви і способи розташування орнаменту, традиційні для настінного
розпису. Переваги паперової витинанки полягали в тому, що вони простіші у
виготовленні, їх можна було виготовити одразу кілька, складаючи декілька
аркушів паперу. Готуючи хату до свят (Різдво, Великдень тощо), паперові прикраси можна було
легко оновлювати і замінювати повністю або ж частково, що теж сприяло розвитку
цього мистецтва.
Справедливості ради слід зазначити, що часто витинальники не підозрювали, що творять мистецтво.
Мабуть, тому що надто мало часу з точки зору історії пройшло від зародження
витинального мистецтва. Порівняйте: гончарство існує 1000-ліття, витинанка —
близько 100 років.
Розквіт українських народних витинанок припадає на кінець XIX-початок XX століття. Із села вони
переходять у місто завдяки міграції сільського населення. У міських квартирах
з'являються паперові серветки, фіранки. У деяких школах вводили знайомство з
витинанкою як предмет, спрямований на естетичне виховання. Це народне мистецтво
викликало суперечки між
інтелігенцією, одна частина якої вбачала необхідність популяризації витинанки, інша —
схилялася до визнання полемічного мистецтва та ігнорувала витинанки, як примітивізм.
Однак як би не оцінювали витинанки, головне те, що вони не залишилися непоміченими. Незаперечним
фактом цінності народного прикладного мистецтва є невичерпний потенціал розвитку
творчої уяви, фантазії. Художник І. Рєпін, за його визнанням, прилучився до живопису саме з витинанок, які
вирізував у дитинстві разом із сестрою. Виготовленням витинанок у дитинстві захоплювалися
також М. Гоголь,
художники Г. Нарбут, М. Добужинський.
Класики української прози Г. Квітка-Основ'яненко та М. Коцюбинський, передаючи дух української хати,
місцевий колорит, описують у своїх
творах, як перед святами діти та молодиці обліплювали стіни від дверей до
божниці вирізаними з паперу квітами, фігурками козаків, а перед образами
чіпляли паперових голубів з ажурними хвостами. Стіни декорували витинанками
під «шпалери».
Ось ми і завершили нашу роботу над темою! Всіх поставлених цілей ми досягли! Ми молодці! Дякуємо за увагу!
