День 3.

          Ось і завершилася наша робота над темою "Історія витинанки в Україні". Пропонуємо вашій увазі наші наробки!

Приблизно в XVI ст. в ужиток входять так звані кустодії, які можна вважати своєрідними прототипами українських вити­нанок. Це були невеличкі шматочки білого паперу, краї яких ажурно Витяті ножицями. Саме вони прийшли на зміну шкіряним і металевим підкладкам під сургучеві й воскові печатки, призначення яких — оздоблювати і оберігати печатки від механічного пошкодження. Па­перові підкладки виходили за краї печатки на кілька сантиметрів, і ним полям надавали ножицями форми квадрата, ромбу, квітки, зірки, розетки. У Центральному історичному архіві України та у Львівському державному історичному архіві збереглися на актах зразки паперо­вих кустодіїв ХVІ-ХІХ ст. Проте уже в другій половині XIX ст. витяті кустодїї на документах виходять з ужитку.

В Україні ж зажили слави народні паперові прикраси, з'явившись десь у середині XIX ст. У селах вони стали чи не основним оздоблен­ням інтер'єру світлиці: мережками з паперу прикрашали полички, сволоки, стіни, горщики для квітів. Якщо раніше хати топилися «по-чорному», то тепер селяни швидко відчули естетичне задоволення від «чистої» хати, яку білили, мазали. Саме з того ж таки естетичного потягу виникла потреба в оздобленні паперовим декором.

Перші українські витинанки — це прості прикраси, вирізані з ко­льорового паперу. Вони мали чіткі, суто графічні форми. Найпрості­шим способом — із паперу, складеного навпіл, — вирізали дерева, вази, птахів, а з паперу, складеного у декілька разів, — хороводи.

Захоплювалися витинанням найчастіше дівчата й жінки, працю­ючи ножицями без попереднього малюнка.

До певного часу на Поділлі паперові витинанки як декор співіс­нували з настінним малюванням, доповнюючи один одного, однак із часом зовсім витіснили його, хоча збереглися у витинанках мотиви і способи розташування орнаменту, традиційні для настінного розпису. Переваги паперової витинанки полягали в тому, що вони прості­ші у виготовленні, їх можна було виготовити одразу кілька, складаю­чи декілька аркушів паперу. Готуючи хату до свят (Різдво, Великдень тощо), паперові прикраси можна було легко оновлювати і замінювати повністю або ж частково, що теж сприяло розвитку цього мистецтва.

Справедливості ради слід зазначити, що часто витинальники не підозрювали, що творять мистецтво. Мабуть, тому що надто мало часу з точки зору історії пройшло від зародження витинального мистецтва. Порівняйте: гончарство існує 1000-ліття, витинанка — близько 100 років.

Розквіт українських народних витинанок припадає на кінець XIX-початок XX століття. Із села вони переходять у місто завдяки міграції сільського населення. У міських квартирах з'являються паперові сер­ветки, фіранки. У деяких школах вводили знайомство з витинанкою як предмет, спрямований на естетичне виховання. Це народне мистецтво викликало суперечки між інтелігенцією, одна частина якої вбачала необхідність популяризації витинанки, інша — схилялася до визнання полемічного мистецтва та ігнорувала витинанки, як примітивізм.

Однак як би не оцінювали витинанки, головне те, що вони не за­лишилися непоміченими. Незаперечним фактом цінності народного прикладного мистецтва є невичерпний потенціал розвитку творчої уяви, фантазії. Художник І. Рєпін, за його визнанням, прилучився до живопису саме з витинанок, які вирізував у дитинстві разом із сест­рою. Виготовленням витинанок у дитинстві захоплювалися також М. Гоголь, художники Г. Нарбут, М. Добужинський.

Класики української прози Г. Квітка-Основ'яненко та М. Коцюбинський, передаючи дух української хати, місцевий коло­рит, описують у своїх творах, як перед святами діти та молодиці облі­плювали стіни від дверей до божниці вирізаними з паперу квітами, фігурками козаків, а перед образами чіпляли паперових голубів з ажу­рними хвостами. Стіни декорували витинанками під «шпалери».

Ось ми і завершили нашу роботу над темою! Всіх поставлених цілей ми досягли! Ми молодці! Дякуємо за увагу!